Броварам — європейський рівень життя!
Кияни будуть нам заздрити!
Звернення до броварчан
Сьогодні, напередодні місцевих виборів, місто завалено «чорнухою». Потік компромату ллється чи не в кожний дім. Мабуть, певним силам це вигідно. Хтось хоче, щоб перегони перетворилися на обговорення «брудної білизни», а не на дискусії навколо майбутнього Броварів. Комусь вигідно перенести акцент із програм кандидатів на компромат. Кому?
Вочевидь, тому, хто не має власної програми. Тому, хто йде на вибори, сподіваючись на адмінресурс та популістські заяви. Тому, хто за лавиною «чорнухи» хоче приховати свої особисті сумнівні справи.
Я,
Дмитро Ратніков, йду на вибори. Незважаючи на весь «бруд», який на мене вже вилили і ще виллють. Я не боюся, адже вірю, що броварчани зможуть відрізнити наклепи від реальних справ.
У ваших руках – моя передвиборча програма, моє бачення розвитку рідного міста. Читайте. Розмірковуйте. Обирайте.
У цій статті, яка водночас є моєю передвиборчою програмою, я, корінний броварчанин Дмитро Р атніков, хочу розповісти про наше місто – таке, яким воно може бути.
І почати треба з р есурсів.
Вступ
Бровари завжди асоціювалися з Києвом. З тими благами та перевагами, які надає столичний статус. Сторонніми людьми броварчани сприймалися як «майже кияни». Чому б і ні? До найближчої станції київського метро – лише сім кілометрів.
Звідси й походило бажання мешканців міста бачити Бровари справжньою частиною Києва. На обіцянках здійснити таке «злиття» велося (і вигравалося!) чимало передвиборчих кампаній. Але час спливав, а віз так і лишався на місці. Бровари не те що не стали київським районом – навіть лінія метро до нас не дотяглася!
Я аналізував: чому так сталося? І знайшов відповідь. Всі ці заклики щодо перетворення нашого міста на житловий массив столиці, будівництва метро й т. ін. були лише красивими передвиборчими обгортками. Ніхто не збирався робити це насправді. Подібна адміністративно-територіальна реформа досить складна, а будівництво метрополітену «Бровари–Київ» настільки дороге, що просто не по кишені міському бюджету.
Що ж, усе так безнадійно? Насправді ні. Правда полягає у тому, що Броварам значно вигідніше не приєднуватися до Києва! Адже Бровари, які знаходяться на перетині пожвавлених автошляхів державного та транснаціонального сполучення, поруч із міжнародним аеропортом «Бориспіль», і є супутником столиці, можуть отримати значно більше переваг, залишаючись окремим містом.
Розглянемо це твердження детальніше. Уявімо, що завтра Бровари стають «спальним масивом» Києва. Що від цього змінюється на краще? Нічого! Все навпаки! Якщо сьогодні у міста є власний бюджет, то після приєднання гроші міста підуть до бюджету Києва. І вже депутати Київради будуть вирішувати, на що його слід витрачати. Життя стане дорожчим – це вже столиця! За все починаємо платити за київськими розцінками. І – що найбільш цікаво – ніякого метро у Броварах не з’являється. За останні роки міська влада так «поскубала» столицю, що в неї тепер не залишилося коштів і на вирішення власних проблем. Отже у «сухому залишку» ми отримуємо менше ніж нуль – броварчани втрачають все, що мали, нічого натомість не отримуючи.
Проте все може бути зовсім навпаки. Бровари є і лишаються самостійним містом. Але таким, якому заздрять кияни. І це не фантастика. Стрімкий розвиток Броварів може початися вже за рік-два. Для цього у нас є всі умови і всі ресурси. Єдине, чого нема, – професійного міського менеджменту, який міг би здійснити необхідні перетворення.
У цій статті, яка водночас є моєю передвиборчою програмою, я, корінний броварчанин Дмитро Ратніков, хочу розповісти про наше місто – таке, яким воно може бути.
Чим багаті Бровари?
Що перше спадає на думку, коли ми говоримо про багатства України? Звичайно, земля. Плідна, родюча, щедра, а отже – цінна. Цінна настільки, що під час Великої Вітчизняної німці залізничними составами вивозили українську землю до себе. Здається, це безпрецедентне явище в історії.
Броварська земля – не виключення. Лісами, ріками й водоймами вона приваблює до себе. Тут хочеться жити, і недарма стільки киян переїхало до нас останніми роками. Справа не лише в порівняно дешевших квартирах – справа в оточуючому середовищі. Тут є де проводити вільний час, є де гуляти з дітьми, дихати чистим повітрям, бути поруч із природою.
Тому наша земля є найзначнішим ресурсом. Але… Є країни, які живуть лише використанням природних дарів. Це, наприклад, Росія (нафта, газ), Туркменія (газ) або Ангола (діаманти). Такі країни опікуються, зазвичай, лише сьогоднішнім днем і не думають, що буде, коли їхні ресурси скінчаться. Крім того, нерідко всіма статками і прибутками там користується лише правляча верхівка, а народ зубожіє.
Є країни (їх значно менше), яким вдається використати природні ресурси для старту та розвитку інших складових економіки. Об’єднані Арабські Емірати збагатіли на нафті. Але вчасно зрозуміли, що потрібно не просто «проїдати» свої прибутки, а вкладати їх у майбутнє країни. Інакше, коли скінчиться «чорне золото», на зміну багатству прийде бідність. Бо навколо немає більше нічого – сама лише пустеля.
Емірати сьогодні розвивають науку, туризм, і головне – вони стали повітряним транзитним коридором для усього світу, побудувавши великі аеропорти, де стикуються рейси між Європою та Південно-Східною Азією. Бо це хоч і пустеля, але дуже зручно розташована – посередині світу.
Приклад Арабських Еміратів показує, що важлива не стільки наявність ресурсів, скільки грамотне управління ними. Нафта давала лише можливість процвітання. А реальністю це процвітання стало лише завдяки ефективному менеджменту.
Та повернемося до Броварів. Перша й очевидна відповідь – нашим ресурсом є земля. І вона сьогодні активно розпродається. Біда в тому, що самі мешканці Броварів з цього нічого не отримують – кошти від продажу переважно йдуть повз міський бюджет. Навіть навпаки – броварчани втрачають право на свої законні 10 соток, поки мешканці інших українських (а нерідко й не українських) міст, отримують тут цілі гектари. Гектар туди, гектар сюди – земля у Броварах стрімко та невідворотно зменшується. Пройде ще три-чотири роки – і продавати буде нічого. Влада розбагатіла, броварчани залишилися ні з чим, а місто – не отримало жодних перспектив.
Необхідно зрозуміти: земля – вичерпний ресурс. І вона має належати тим, хто на ній проживає. Тобто – самим броварчанам. Тому нам потрібно шукати інші ресурси, які приведуть Бровари до процвітання. І вони є! Це – зручне розташування міста: поперше, поруч із Києвом; по-друге, на перетині важливих доріг як національного так і міждержавного значення; по-третє, поруч із аеро портом «Бориспіль», який є найбільшою повітряною брамою України.
У продавців нерухомості є така приказка: «Які три фактори в першу чергу впливають на ціну квартири? Це – розташування, розташування … і ще раз розташування». Отже, головний ресурс і «козир» Броварів – наше місце розташування. Якщо підійти до цього з розумом, то Бровари за рівнем добробуту можуть легко випередити Київ.
Але якщо все так просто – чому цього досі не відбулося?
Стратегія розвитку
Броварам необхідно подолати дві проблеми. Про першу – неефективне управління – я вже сказав. Міська влада сьогодні корумпована, надміру політизована, і приватні інтереси чиновників беруть гору над інтересами суспільства.
Друга проблема не така очевидна, але й вона тісно пов’язана з першою. Коли Людина будує дім, то на початку з’являється план. Скільки буде поверхів, кімнат, як підвести комунікації й т. ін. – все це прописується заздалегідь. Можна, звичайно, почати будувати і без плану. Але тоді не варто дивуватися, що фундамент швидко починає тріскатися, в кімнатах забувають зробити вікна, а в розпал будівництва закінчуються гроші. Тому складання такого плану ми вважаємо за очевидне.
Чомусь те, що є очевидним на звичайному побутовому рівні, перестає бути таким, коли людина потрапляє у владу. Ніби існує якийсь перемикач, який вимикає в людини здоровий глузд та перетворює її на українського політика. Звідси й усі складності на шляху розвитку нашої держави. Та й її складових – міст. Тому перше, що потрібно зробити, – прийняти стратегію розвитку Броварів. Стратегія має бути відносно довгостроковою: за п’ять років значних перетворень не зробиш, а через п’ятдесят – не всі зможуть згадати, про що там йшлося на початку. Тому оптимальний строк (тим більше, для того досить невеликого міста, як Бровари) – 10 років.
За вісім років депутатської роботи у міськраді я зрозумів, на чому може ґрунтуватися перспективна стратегія Броварів. І описав її у різних статтях, доповідях, роботах… Склавши все це, можна отримати цілу книгу. Головні напрямки якої наведені у цій програмі. У моїй стратегії «Бровари – європейське місто» зважено ресурси міста; перспективи, що з цих ресурсів витікають; поставлена мета та розписані механізми її досягнення, а також – встановлені дати регулярного контролю, який визначатиме рух міста в обраному напрямку.
Сьогодні ж у Броварах все відбувається стихійно: будинки зводяться без інфраструктури; мікрорайони не забезпечені дитсадками, школами, магазинами; непродумані маршрути міського транспорту не відповідають потребам мешканців. Бюджет міста наповнюється не за рахунок оптимального використання своїх ресурсів (того ж таки розташування), а за рахунок вичавлювання грошей із підприємців. Спитайте будь-якого міського чиновника: «Якими будуть Бровари за 10 років?» І він нічого не зможе вам відповісти, оскільки про це навіть не думав.
Максимум, що сьогодні пропонують можновладці, – генеральний план забудови міста, затверджений ще на початку 1990-х років. Який, до того ж, і не завжди дотримується. Але місто – це не лише розташування «об’єктів». Це – складний архітектурний, інфраструктурний, екологічний, але в першу чергу – соціальний організм. Який вимагає уваги та осмисленого підходу.
Наприклад, у Європі базовим документом, за яким розробляються стратегії європейських міст, є Хартія європейських міст зі сталого розвитку. Головними принципами планування і розбудови є комфорт мешканців та багатофункціональність – поруч зі своєю домівкою люди повинні мати місця відпочинку, магазини, побутові об’єкти. Кожний район має свої норми супермаркетів, поліклінік, дитячих садків, шкіл. Це й робить європейські міста комфортними та привабливими.
Тому, якщо Ви оберете мене депутатом від Броварів до облради, то перше, що ми зробимо, – будемо ініціювати прийняття довгострокової стратегії розвитку «Бровари – європейське місто».
Ось головні засади даної стратегії:
1. Пріоритетом розвитку Броварів є перетворення на повноцінне місто-супутник Києва, зв’язане зі столицею сучасним транспортним сполученням.
2. Бровари мають розвиватися як місто сучасних екологічних стандартів, орієнтоване на використання інноваційних технологій; місто, яке надає ідеальні можливості для відпочинку – подалі від «шуму столиці». Вже сьогодні у наш аквапарк приїздять кияни. Наступне завдання – побудувати парк сімейного дозвілля на кшталт «Диснейленду», який буде приваблювати не лише киян, а й мешканців інших міст. Усе це – тисячі робочих місць, а також орендна плата у міський бюджет за використання броварської землі. Власне, так і відбувається у Європі – подібні парки будуються не в столицях, де завжди бракує місця. А у передмістях, що сприяє економічному розквіту міст-супутників.
3. Залучення інвестицій та створення сприятливих умов для підприємців є одним із пріоритетів міської влади.
4. Бровари повинні замкнути на собі частину туристичних потоків, які очікуються у Києві до футбольного чемпіонату Євро–2012. Для цього необхідно реконструювати стадіон «Спартак» та повернути місту професійну футбольну команду – і Бровари зможуть стати одним із тренувальних майданчиків європейського чемпіонату. Також ми маємо розвинути мережу готельно-розважальних послуг – і тоді закордонні гості оберуть для проживання наше місто, бо ціни тут нижчі за київські, а якість проживання та дозвілля – на рівні столичних.
5. Стратегія в обов’язковому порядку включає у себе екологічні та естетично-архітектурні питання – адже міська середа має дружньою до природи та зовнішньо привабливою.Ви спитаєте: «А якщо ця стратегія нам не сподобається, що тоді?» Я вважаю, що будь-яка влада та її рішення є законними тільки тоді, коли вони підтримуються більшістю людей. Отже, проект моєї стратегії «Бровари – європейське місто» буде винесено на місцевий референдум. І офіційним документом та планом дій вона стане лише в тому випадку, якщо Ви за неї проголосуєте.
Інвестиційна політика
Сьогодні ми спостерігаємо таку картину: у Броварах з’являються нові компанії, торгово-розважальні центри, гіпермаркети. Будуються сучасні багатоповерхівки. І це, безумовно, добре. Якби не одне «але»: більшість із цих компаній зареєстровані не у Броварах. Тобто вони користуються міською землею, заробляють тут гроші, а податки «відтікають» у інші міста. Місто не отримує фінансовий ресурс, який йому належить по праву. А отже – уповільнюються темпи розвитку Броварів та втрачаються можливості підвищення матеріального рівня мешканців. Крім того, рівень надходження інвестицій у місто сьогодні не відповідає його потенціалу. Це з одного боку.
З іншого – ті підприємці, що працюють у Броварах, обкладаються чималими податками. Особливо малий та середній бізнес, який у всіх європейських країнах становить фундамент національного добробуту.
Я переконаний: необхідно стимулювати надходження інвестицій до Броварів та заохочувати людей до створення власного бізнесу (особливо – сімейного). Але також необхідно створити систему справедливого розподілення доходів.
Сьогодні компанія, яка володіє багатомільйонним бізнесом у Броварах, сплачує податки до бюджету, наприклад, Києва. Забудовник, що заробляє мільйони доларів на продажу квартир у своєму будинку, «жертвує» місту лише кілька тисяч гривень на будівництво дитячого майданчика.
Броварський мешканець, який хоче започаткувати власну справу (і створити кілька робочих місць), сьогодні повинен витрати безліч часу на отримання необхідної дозвільної документації. А потім ще сплачувати такі податки, що їх правильніше назвати поборами. Тут і велика орендна платня, і безліч відрахувань. Влада душить підприємництво, замість того, щоб йому допомагати. Це завдає шкоди місту. Рівень податків має бути оптимізований. Адже значно краще, коли підприємець платить податки з прибутку, а не затягує пасок, віддаючи левову частину своїх доходів за оренду приміщень та землі.
Більше третини броварчан зараз їздить на роботу до Києва – через те, що у Броварах немає адекватних пропозицій з гідною заробітною платнею. Стимулювання малого та середнього підприємництва вирішить цю проблему. У місті з’являться робочі місця, розвинеться ринок послуг. У результаті виграють всі. Зростуть прибутки самих підприємців. Звідси збільшаться надходження у міський бюджет. А мешканці отримають велику кількість нових вакансій, що дозволить ходити на роботу ледь не поруч з домом, не витрачаючи кілька годин щодня на дорогу.
Важливими принципами, на яких буде ґрунтуватися процвітання Броварів, я вважаю такі:
1. Соціальні зобов’язання інвесторів перед містом. Будуєш багатоповерхівку на броварській землі? Тоді ти зобов’язаний виділити 7% квартир місту, бо їх потребують черговики – ветерани, пенсіонери, вчителі та лікарі, багатодітні та молоді сім’ї, інваліди. Створюєш додаткове навантаження на інфраструктуру району? Потурбуйся, щоб це компенсувалося: відремонтуй сусідній дитсадок чи школу, або проведи нову систему комунікацій та ін.
Ще не так давно норма про 7% квартир існувала, хоч і не завжди повною мірою виконувалася. Але у 2009 році міська Влада чомусь її скасувала – так, ніби в Броварах немає черги людей, які вкрай вимагають цієї житлоплощі! Важаю що 7% норма буде поновлена, і всі забудовники будуть зобов’язані її дотримуватися!
2. Реєстрація компаній за місцем фізичного знаходження. Якась корпорація хоче відкрити представництво у Броварах? Ласкаво просимо. Започаткувати високотехнологічне виробництво? Завжди раді. Але реєстрація повинна бути броварська, «місцева». І податки з діяльності повинні сплачуватися до бюджету Броварів. А не в Київ, Дніпропетровськ, кіпрський офшор тощо.
3. Створення сприятливих умов для ведення власного бізнесу. Якщо людина відчула в собі хист до підприємництва, не злякалася конкуренції і бажає відкрити свою справу – честь їй і хвала. Завдання державних органів – якомога менше втручатися у її діяльність. Адже саме підприємництво і дає прибутки, з яких платяться зарплатні не лише самим робітникам, а і вчителям, лікарям,та й, зрештою, самим чиновникам. Підприємництво створює такі необхідні місту робочі місця. Тому дозвільна система у Броварах буде максимально спрощена, а окремі міські податки – зменшено. Адже перспективніше отримувати більше грошей зі зростанням обороту компанії, ніж вичавлювати з неї останні краплі й примушувати ховати свої реальні прибутки.
Ця одвічна комуналка… Так, картина майбутнього ніби вимальовується. І перші київські компанії вже починають перебиратися до нас – адже бізнес-клімат у Броварах виявляється значно «теплішим», ніж у столиці. Але, звичайно, цього ще замало, щоб аж так прямо заздрити. І однією з головних причин, яка приглушує відчуття заздрості до Броварів, є, безумовно, комунальна сфера.
Увійдемо в оселі взимку – чи прогрівають їх належним чином мережі центрального опалення? Увімкнемо кран гарячої води. Чи тече з нього справді гаряча, а не тепла вода? Ми ж щомісяця справно платимо «по повній» за дійсно гарячу воду. За теплі батареї, які дозволять не використовувати додаткові обігрівачі. За проточну питну воду. Сплачуємо, але не отримуємо.
Давайте прогуляємося вулицями рідного міста. Що ми побачимо? Завалений сміттям неробочий пішохідний перехід на вулицях Кірова та Київській. Парк Шевченка, який давно вимагає догляду. Захаращені озера, які могли б слугувати повноцінним місцем відпочинку броварчан. Відсутність найнеобхіднішої інфраструктури – як, наприклад, громадських туалетів. Спитаємо мешканців Старого міста про їх проблеми – затоплення домів під час повені, брак якісної питної води… Всі знають (і Влада знає!) про необхідність зливової каналізації у старій частині Броварів – а її як не було, так і нема. Це все – не нові проблеми, які вже давно вимагають вирішення. Вимагають – але чомусь не вирішуються.
А справді – чому?
Ставши депутатом Броварської міської ради, я став помічати багато речей, на які не звертав уваги раніше. Тобто як громадянин я думав, чому все влаштовано так, а не інакше. Але не більше того. Постійна робота у муніципальній сфері змусила мене докопуватися до причин різних явищ. І вже давно я зрозумів головну причину комунальних бід нашого міста (та й що там – цілої України). Вона звучить так:
Доки будуть існувати монополії ЖЕКів, доки їм не буде альтернативи – доти у нас будуть неякісні комунальні послуги з високими тарифами.
Наша система ЖКГ розбещена своїм виключним, привілейованим становищем. ЖЕКи надають послуги так, як вважають за потрібне. Чи взагалі не надають, а лише вписують їх у рахунок. А ми платимо. Отже, виходить, ЖЕКи нас обманюють? Звичайно, це не обвинувачення працівникам ЖЕКів. Це – обвинувачення самій неефективній системі житлово-комунального господарства.
Можна сто разів жалітися на її неефективну роботу, але виходу немає – або так, або ніяк. Ми, мешканці, просто приречені на неякісні послуги та комунальні проблеми, допоки не візьмемо ініціативу у свої руки.
Тому я, як депутат облради, буду всіляко сприяти тому, щоб у Броварах продовжували з’являтися об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та вуличні комітети – органи самоорганізації населення (ОСН), з чітко визначеними повноваженнями. Хай мешканці об’єднуються і долають диктат ЖЕКів. У Броварах має буде створена альтернатива житлово-експлуатаційним конторам – у вигляді компаній, які займаються прибиранням, благоустроєм територій, вивозом сміття і т. ін. І ОСББ зможуть обирати, у кого їм обслуговуватися – у комунальному чи не в коммунальному підприємстві.
Звичайно, це поліпшить якість обслуговування – адже тепер різним підприємствам доведеться конкурувати між собою та змагатися за свого клієнта. Крім того, така схема зробить тарифи прозорими. Ніхто з компаній не буде зацікавлений їх підвищувати безпідставно – щоб не втратити своїх замовників. Замовники будь-коли зможуть вимагати «аудиту» від свого постачальника послуг. У них буде найдієвіший механізм для відстоювання власних прав – фінансовий.
А головне – мешканці будуть сплачувати лише за реально отримані послуги.
Але у Броварах є й інші проблеми, які виходять за межі компетенції ОСББ та ЖЕКів. Є навіть такі проблеми, які майже нікому не відомі. Від чого вони, на жаль, не стають безпечнішими.
Мабуть, усі пам’ятають як кілька місяців тому сталася аварія броварського водопроводу і місто на два дні залишилося без води. Черги під бюветами. Очікування водовозів, які так і не приїхали. Ситуація продемонструвала – існуючих бюветів недостатньо, нам вкрай необхідні нові. Будувати їх повинна місцева влада (не мешканці ж!) – і тим самим забезпечити «водну безпеку» міста. Але чому сталася сама аварія? Через зношеність та «дефіцит» трубопроводів!
У Бровари веде лише один водогін. Та й той – старий, що в рази підвищує аварійність. За відсутності резервної системи будь-яка поломка приводить до масштабних наслідків. Але мало хто знає, що газовий трубопровід у міста теж один! А тепер уявімо, що станеться, якщо він вийде з ладу взимку. Це буде катастрофа чи не гірша за Алчевську – доведеться чимало меблів спалити, щоб зігрітися, поки відновлять газопостачання...
Найбільш дивує в даній ситуації те, що існувала державна програма щодо будівництва резервного газопроводу до Броварів. За цією програмою місцева влада мала профінансувати лише проект – всі інші видатки лягали на владу центральну. Але газопровід так і не був збудований. Причина – вже названа: відсутність стратегічного бачення розвитку міста та неефективність управління.
Крім того, є ще одна причина, яка робить нашу сферу ЖКГ такою жалюгідною. Це – її технічна і моральна застарілість. Близько 70% міських трубопроводів вимагають заміни. Немає сучасної системи очищення стоків. Все забруднення, яке ми скидаємо у воду, повертається в наші ж організми – разом із питною водою. Часто можна побачити картину (особливо у вихідний чи святковий день), коли біля переповненої урни валяється купа обгорток, пляшок і т. ін. Бо відсутня адекватна система збору сміття на вулицях. Але зауважимо – відсутня у Броварах. Весь цивілізований світ вже знайшов спосіб цю проблему вирішувати.
На вулицях європейських міст стоїть багато невеличких сміттєвих контейнерів, які, втім, ніколи не переповнюються. Чому? Річ у тому, що там урни влаштовані як глибокі капсули. На поверхні знаходиться лише невелика частина, а сам накопичувач – під землею. Завдяки такій конструкції урни «витримують» навіть масштабні гуляння. А європейські міста – залишаються чистими. Хто заважає реалізувати таку систему у Броварах?
Є чимало інвесторів, яким цікава комуналка – оскільки це послуги, на які постійно є попит; це прибуток у довгостроковій перспективі. Але наша влада не поспішає йти їм назустріч. А навіщо, якщо і продаж землі поки приносить непоганий прибуток?